Новий звіт «Можливості багатомільярдного перепрофілювання сільськогосподарської підтримки для трансформації систем харчування», нещодавно оприлюднений на сайтах FAO, UNDP та UNEP, закликає до переосмислення та оновлення підходу, що використовується для підтримки сільськогосподарських виробників.
Автори стверджують, що механізми державної підтримки сільського господарства у багатьох випадках перешкоджають переходу до більш стійких, справедливих, здорових та ефективних систем харчування, таким чином відволікаючи нас від досягнення Цілей сталого розвитку та цілей Паризької угоди.
У звіті надано аналіз існуючої політики підтримки виробників сільськогосподарської продукції для 88 країн, з прогнозом до 2030 року. Продовольчі системи та сільськогосподарський сектор досягли значних успіхів у виробництві продуктів харчування.
Сьогодні нагодувати зростаюче населення, знизивши реальні ціни на продукти харчування із покращенням безпеки продуктів та зменшенням хвороб, що передаються продуктами харчування, – у багатьох країнах можливо. Однак, харчові системи також водночас і сприяють, і потерпають від наслідків складних глобальних та екологічних проблем, включаючи зміну клімату, деградацію навколишнього середовища та обмеженість природних ресурсів.
Звіт про стан продовольчої безпеки та харчування у світі за 2021 рік вказує на те, що світ не прямує до викорінення голоду й нестачі продовольства та недоїдання.
Відсоток голодуючих у 2020 році збільшився, досягнувши рівня близько 9,9% – понад 720 мільйонів людей у світі зіткнулися з голодом; майже кожен третій у світі (2,37 мільярда) не мав доступу до належної їжі. Водночас зростання населення призводить до постійно зростаючого попиту на продукти харчування. Ці виклики були посилені пандемією COVID-19. При цьому в 2019 році в усіх регіонах світу підтримка сільського господарства для стійкої трансформації систем харчування була недоступною для майже 3 мільярдів людей, особливо бідних.
Так, у період з 2013 по 2018 рік чиста підтримка сільськогосподарських виробників складала в середньому майже 540 млрд доларів США на рік, що становить близько 15 відсотків загальної вартості сільськогосподарського виробництва.
З них близько 294 млрд доларів США було надано у вигляді цінового стимулювання та близько 245 млрд доларів США як фіскальні субсидії для фермерів, більшість (70%) пов’язані з виробництвом певного товару. Лише 110 мільярдів доларів США було використано для спільного фінансування трансфертів у сільськогосподарський сектор у формі загальних послуг чи суспільних благ.
Цінове стимулювання та фіскальні субсидії – проблемні види підтримки. Вони породжують розрив між ціною від внутрішнього виробника та прикордонною ціною певного сільськогосподарського товару, надаючи перевагу окремим виробникам (наприклад, певних культур), можуть призвести до негативних екологічних наслідків виробництва (наприклад, через надмірне використання агрохімікатів та природних ресурсів, просування монокультури) та споживання (наприклад, шляхом непропорційного стимулювання виробництва зернових або м’ясних виробів порівняно з фруктами та овочами).
Ці субсидії тільки виснажують державні ресурси, які замість цього можна інвестувати у сфери, де прибутки вищі та вигоди більш тривалі. Підтримка кількості виробів може в кінцевому підсумку гальмувати стабільний розвиток ринку, викликати ціновий тиск у глобальному масштабі, стимулювати виробництво продукції з високим рівнем викидів або погіршувати доступність більш різноманітних та поживних продуктів харчування, особливо для найбідніших споживачів.
Навпаки, субсидії, не пов’язані з виробництвом певної культури та фіскальні трансферти для надання послуг загального сектору, є найменш шкідливими заходами – цей вид підтримки не впливає на тип або обсяг сільськогосподарського виробництва, що дозволяє приймати більш ефективні рішення.
Наразі найбільшу підтримку отримують виробники товарів, пов’язаних з інтенсивними викидами та нездоровим харчуванням (цукор, яловичина, молоко та рис).
Такі субсидії поширені у країнах з високим та середнім рівнем доходу. А у найменш розвинених країнах, де найбільшу підтримку має виробництво основних продуктів харчування (тобто, зернових), фермери мають менше стимулів диверсифікувати виробництво у бік більш поживних продуктів.
У 2005 році така підтримка становила понад 40% світового виробництва сільськогосподарської продукції, але відтоді спостерігається тенденція до зменшення. І навпаки, з початку 1990-х років ці заходи стали більш помітними в деяких країнах із середнім рівнем доходу (наприклад, у Китаї, Колумбії, Індонезії, Філіппінах та Туреччині) і зараз становлять у середньому понад 10% вартості сільськогосподарського виробництва в цих країнах.
Прогноз розвитку політики підтримки сільськогосподарських виробників показує, що глобальна підтримка фермерів зросте майже до 1,8 трильйона доларів США у звичайному сценарії до 2030; 73% цієї суми (1,3 трильйона доларів США) будуть у формі прикордонних заходів, які впливають на торгівлю та ціни на внутрішньому ринку. Решта (475 мільярдів доларів США) будуть у формі фінансових субсидій на підтримку сільськогосподарських виробників і можуть продовжувати сприяти надмірному використанню ресурсів та надвиробництву.
На цьому тлі підтримку сільськогосподарських виробників необхідно змінити та реформувати, щоб підтримати трансформацію наших систем харчування та досягнення Цілей сталого розвитку.
Однак, просте скасування субсидій може мати негативний вплив на харчові системи. Наприклад, в екстремальному сценарії, згідно з яким до 2030 року всі сільськогосподарські субсидії скасовано, прогнозується, що викиди парникових газів скоротяться на 78,4 мільйона тонн CO2, але рослинництво, тваринництво та зайнятість зменшаться відповідно на 1,3%, 0,2% та 1,3%. Зайнятість на фермах Бразилії, РФ, Індії та Китаю може впасти на 2,7%.
При скасуванні лише цінових субсидій у світі прогнозується збільшення виробництва продуктів рослинництва та тваринництва, зменшення вирубки лісів та конвертації земель для пасовищ, а також пов’язане з цим скорочення викидів парникових газів на 55,7 млн. тонн СО2 до 2030 року. Вплив на харчування буде неоднозначним, хоча (через збільшення доходу ферм) кількість людей, які недоїдають, зменшиться на 0,2%.
При скасуванні лише фінансових субсидій для сільського господарства у світі прогнозується скорочення обсягів сільськогосподарської та пов’язаних галузей (наприклад, виробництва агрохімікатів) та землекористування (посіви та пасовища), сприяючи збереженню природи та скорочуючи викиди приблизно на 11,3 млн. тонн CO2 до 2030 року. Однак це збільшить витрати споживачів на здорове харчування та зменшить доходи ферм, що призведе до збідніння частини населення в країнах, що розвиваються, збільшуючи таким чином показники недоїдання.
Отже, необхідна переорієнтація сільськогосподарських субсидій на трансформацію систем харчування та зменшення тиску на довкілля, що не впливатиме на тип або обсяг сільськогосподарського виробництва, дозволить приймати більш ефективні рішення.
Змінивши підходи до підтримки сільськогосподарських виробників, уряди можуть оптимізувати дефіцитні державні ресурси таким чином, щоб вони не тільки були ефективнішими, але й підтримували здоровий спосіб життя, природу та клімат. Це також може сприяти потужному економічному відновленню у світі після пандемії COVID-19.
Втім, не існує єдиної оптимальної для всіх стратегії перепрофілювання. Різні фактори та обставини, характерні для кожної країни, визначатимуть, які заходи підтримки сільськогосподарських виробників найбільше сприяють здоровим, більш стійким, справедливим та ефективним системам харчування.
Ось кілька ключових принципів процесу перепрофілювання:
- цілісність – встановлення правильних цілей, розуміння причин та наслідків, створення належних умов для успішної реалізації стратегії (наприклад, посилення спроможності, співпраця між міністерствами та прозора взаємодія з усіма відповідними суб’єктами) та створення сприятливих інвестиційних можливостей;
- залучення зацікавлених сторін до прийняття рішень – для сприйняття запропонованих змін та реформ необхідна ефективна стратегія комунікації та залучення зацікавлених сторін та широкої громадськості;
- прозорість та інклюзивність – консультації мають вирішальне значення для подолання проблем та конфліктів інтересів , які можуть зашкодити реформам та ефективному впровадженню стратегії.
Кілька країн почали перепрофілювати та реформувати сільськогосподарську підтримку, але дії мають бути ширшими, сміливішими та швидшими у всьому світі. Настав час для посилення співпраці між урядом, науково-дослідними установами, неурядовими організаціями та приватним сектором для розробки доказів, на яких можна будувати успішні стратегії перепрофілювання.
Саміт ООН з харчових систем та наступні форуми дають нові можливості та надії.
Ольга Ігнатенко, Інформаційний центр «Зелене досьє».
