Українські Карпати на шляху до ЄС: люди і справи
Василь Стефурак з вівцями від народження. Тільки колись, у дитинстві, то було кілька десятків овець, якими опікувалась родина і діти змалечку привчалися. А сьогодні це доволі великий бізнес в Івано-Франківській області: племінне стадо, виведені нові м’ясні породи, вигідні контракти з поціновувачами баранини з азійських країн.
Російська навала зруйнувала не тільки міста на сході, а й овечий бізнес на заході нашої країни. Після перших ракетних ударів по овечих хабах на Поділлі стало зрозуміло, що хаби в таких умовах не виживуть, їх треба переносити далі на захід, за гори. Вівці, яких тримали перед відправкою замовникам у центральній частині України, гинули від стресу, навіть не від поранень. Тож частину свого овечого бізнесу пан Василь переніс за Карпати. Він сподівається, що справа налагодиться, так само, як і співпраця з сусідами – румунські вівчарі дуже потужно розвивають овечий бізнес і готові до кооперації з українськими вівчарями. Звісно, на основі спільних правил.
Василь Стефурак – голова асоціації вівчарів України. Тобто, опікується не лише своїм стадом, контрактами й продажами, а й дрібними та середніми фермерськими господарствами, які мають менше овець, менше можливостей для розвитку й виживання, не мають змоги займатись племінною роботою, але потребують певних тварин в залежності від націленості господарства.
«Ми вивели дві породи овець – м’ясо-молочну і молочно-м’ясну і надаємо дрібним господарствам саме тих тварин, яких вони потребують. Загалом ми маємо знайти і запропонувати вівчарю прості рішення: просто електропастух чи доїльне обладнання, зрозуміла грошова підтримка,» – говорить пан Василь. – «Всі складні політичні й економічні рішення ми не повинні перекладати на фермера, він не має в них розбиратися.»
Василя Стефурака добре знають у владних коридорах Києва, зокрема й в міністерстві агрополітики, адже «прості» рішення для вівчарів отримуються складними шляхами саме там.
«Вівці роблять масаж землі,» – повторює пан Василь, – «вони тримають полонини, зберігають гори. Та вони навіть допомагають сучасному бізнесу економити кошти. Наприклад, «косять» траву між панелями сонячної електростанції, – тож власник, який щороку витрачав чимало коштів на покіс трави, нині просто запрошує на допомогу овець.»
Такі овечі інновації варто вивчати й рекламувати. Наприклад, через туризм. Пропонувати туристам селитися в садибах і залучати їх до господарства. Дітей вчити вівчарству – колись були в нас школи вівчарства, нині немає, а потрібно. До речі, в сусідніх країнах школи пасторалізму вже розвиваються, на сучасній основі.
Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Зелена та інклюзивна аграрна політика – кроки назустріч» впроваджується МБО ІЦ «Зелене досьє» за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Європейське Відродження України».
Матеріали представляють позицію авторів і не обов’язково відображають позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».
