(нотатки з кулуарів конференції, думки учасників та завдання для нашого проєкту)
Про підсумки цьогорічної конференції з відновлення України всі поговорили у своїх бульбашках: уряд відзвітував про залучені кошти й кількість підписаних та гіпотетичних угод, бізнес провів підсумкові зустрічі та розповів у своїх колах про важливі контракти, представники громад розповіли своїм співгромадянам і місцевим ЗМІ про зустрічі й домовленості з партнерами й донорами.
Впливові загальнонаціональні ЗМІ здебільшого повторили офіційні меседжі з посиланнями на англомовні джерела. Загалом, інтерес українських ЗМІ до цієї події був не надто великий, – бідкався керівник медіа-хабу «Твоє місто» Тарас Яценко на підсумковій зустрічі, організованій УНП СхП (Українська платформа Форуму громадянського суспільства Східного Партнерства, публічна дискусія «URC 2026: головні сигнали з Гданська»); бракувало присутності українських медіа на конференції, а отже і зацікавленості, і висвітлення. Треба планувати заздалегідь залучення журналістів і комунікації, донесення основних меседжів до цільової аудиторії.
Зокрема, думки й позиція ОГС не відображуються в ЗМІ, які працюють на широку аудиторію. Це проблема і – завдання на майбутнє.
Громадянське суспільство маює бути стратегічним партнером процесу відновлення – говориться в Гданському спільному зверненні Форуму громадянського суспільства. Спільне звернення готували організації з різних країн, не тільки українські ОГС, протягом кількох місяців. Прекрасно, що цього року напередодні головної конференції, в її нульовий день відбувся аж цілий форум ОГС, що послання від понад 400 організацій учасників форуму було об’ємним і чітким, але – наскільки його почули ті, кому воно адресоване, урядовці високого рівня? Про нього не сказали ані слова з головних трибун конференції.
ОГС мають бути не окремою структурою біля конференції у нульовий день, а присутніми на всіх заходах, інтегрувати свої меседжі в основну роботу й висновки, – це також думка учасників підсумкового заходу УНП СхП і також завдання на майбутнє.
Українські екологічні організації задоволені тим, що на цьогорічній конференції екологічні офіційні структури були представлені набагато краще, що крім звичної тематичної сесії в програмі з’явився ще один еко-захід. А міністр економіки довкілля та сільського господарства України Олексій Соболєв навіть зауважив, що до програми наступної конференції має сенс ввести окрему екологічну платформу (хоча й назвав її «нетиповою» для URC). А учасники конференції тим часом говорять про необхідність взаємодії бульбашок, про співпрацю різних секторів, – можливо, навіть взагалі треба передивитися розподіл конференції на окремі виміри.
Представниця гуманітарного сектору Олена Волкова (заступниця директора Альянсу Українських організацій громадянського суспільства) розмірковує про нагальну необхідність поєднати екологічні й гуманітарні організації, адже кризи, в яких ми будемо жити постійно (кліматичні чи спричинені війною), потребуватимуть спільної роботи та створення спільних майданчиків. Водночас зростає інтерес до українського досвіду стійкості, кризового реагування та згуртованості, а також протоколів безпеки.
Тобто, завдання номер три – співпраця секторів, інтегрування екологічних питань до всіх напрямів відбудови та подальшого розвитку. Як все це інтегрування та співпрацю втілити в реальне життя?
Під час конференції, наприклад, підписали меморандум між Україною та Польщею про розвиток туризму. Тобто, в розпал напруги в польсько-українських відносинах в польському місті Гданськ урядовці підписують меморандум про спільний розвиток туризму, що означає залучення величезного спектру зацікавлених структур і осіб, починаючи від приватних господарств і громад до організованих бізнес-структур і розвитку транспорту. Більше того, Державний секретар Міністерства спорту та туризму Польщі Іренеуш Рась (Ireneusz Raś) запропонував українській стороні виступити із спільною ініціативою разом приймати кубок світу з футболу, використовуючи досвід обох країн у Євро2012, який дав потужний імпульс для розвитку туристичної інфраструктури Гданську (включаючи побудову стадіону та конференц-центру, де проходила цьогорічна URC).Також він запропонував українській стороні допомогу своїм досвідом з адаптацією європейського законодавства в області туризму. Державний секретар передбачає бум туристичного інтересу до України після закінчення війни, і найскладніше буде переконати світ у безпеці для туристів та надійності інфраструктури. Тоді туризм стане потужним інструментом сталого повоєнного розвитку України.
Якщо взяти до уваги спільні інтереси карпатських мешканців (Карпатська конвенція та її протокол про сталий розвиток туризму), а також головування України в Карпатській конвенції з наступного року, то це виглядає як варіанти поєднання різних бульбашок.
А що власне знають мешканці різних бульбашок про інших? Учасники публічної дискусії, наприклад, наголошували, що на конференції сьогодні найважливіше – мережування, спілкування в кулуарах і на стендах та заходах, пошук однодумців і ідей для співпраці. Ми теж пройшлися кулуарами – стендами із запитаннями щодо ставлення до екологічних організацій.
Повномасштабна війна докорінно змінила ставлення до довкілля в Україні.
Ці воєнні виклики змусили суспільство переоцінити базові довкіллєві цінності, які відтепер розглядаються як невід’ємний елемент національної безпеки, здоров’я та умов для повернення людей додому. Водночас у практичній площині суспільству вкрай важко пріоритезувати глобальні екологічні проблеми, коли перед людьми безпосередньо стоять виклики виживання від самої війни. Саме через це загальний довкіллєвий дискурс у громадах дедалі більше зміщується у бік «повсякденного зеленого прагматизму». Люди очікують від довкіллєвих організацій громадянського суспільства не абстрактної риторики чи теоретичних концепцій, а конкретних і практичних рішень для життєдіяльності на місцях.
Яскравим прикладом зміни суспільних очікувань став досвід рішень на виклики руйнування енергогенерації та інфраструктури. Спочатку, коли довкіллєві організації виступали переважно з критикою масового використання дизельних та бензинових генераторів через їхню шкоду для природи, їхнє сприйняття у суспільстві стрімко погіршувалося. Люди бачили в таких заявах відірваність від суворих реалій воєнного виживання. Проте ситуація кардинально змінила вектор, коли громадський сектор запропонував та допоміг громадам реалізувати практичні кроки: створювати місцеві плани енергоефективності, впроваджувати енергоефективні заходи, встановлювати системи накопичення енергії та розподілену сонячну генерацію. Завдяки такій дієвій підтримці рівень суспільної довіри до екологічного сектору зріс до рекордних показників.
Така динаміка свідчить про те, що успіх взаємодії безпосередньо залежить від готовності громадського сектору виступати в ролі «вирішувачів місцевих проблем» та «архітекторів зеленого відновлення». Пропонуючи реальні технологічні та екологічні рішення, довкіллєві організації отримують справжній мандат довіри від громад та бізнесу.
Представники місцевого самоврядування одностайно наголошують, що відбудова та впровадження зелених технологій — зокрема децентралізованих відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) — мають відбуватися вже зараз, не чекаючи завершення війни. Для багатьох громад це питання не просто екологічного вибору, а фізичного виживання, автономності та забезпечення базової життєдіяльності в умовах постійних атак на критичну інфраструктуру.
Проте досвід реалізації таких ініціатив показує, що без урахування специфіки конкретної території та без широких попередніх консультацій із місцевою владою та мешканцями будь-які проекти з відновлення ризикують виявитися неефективними, непридатними для практичної експлуатації або потребуватимуть складних і коштовних доопрацювань. Через брак комунікації та взаємних консультацій на етапі планування трапляються серйозні інженерні чи соціальні помилки, які значно гальмують розвиток та підривають довіру до екологічних рішень.
Ми продовжуємо проєкт «Будуємо мости: налагодження діалогу та довіри до довкіллєвого сектору України», у фокусі якого саме ці завдання – комунікація, співпраця, громадська участь у важливих процесах. Цей проєкт – про готовність чути одне одного, краще розуміти різні точки зору та шукати рішення, які працюватимуть і для людей, і для довкілля.
Щоб детально розібратися в цих процесах, виявити реальний суспільний запит та оцінити ефективність комунікаційних каналів, ми проводимо в межах проєкту комплексне соціологічне дослідження. Його попередній якісний етап уже продемонстрував глибокі зрушення в настроях стейкхолдерів: хоча довкіллєві організації громадянського суспільства історично мали упереджений «образ конфлікту» сьогодні уряд, бізнес та громади виявляють значно більшу відкритість до партнерства, якщо воно безпосередньо допомагає практичному відновленню та європейській інтеграції.
Надія Шевченко, Тамара Малькова, «Зелене досьє» (Гданськ – Київ).
Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Будуємо мости: налагодження довіри до довкіллєвого сектору України», що впроваджується МБО «Інформаційний центр «Зелене досьє» в межах програми «Разом для людей та планети» (ToPP). Програма ToPP реалізується завдяки фінансуванню Sida за підтримки WWF.
Зміст цього матеріалу є виключною відповідальністю МБО «Інформаційний центр «Зелене досьє» і не обов’язково відображає позицію Sida, уряду Швеції або WWF.
