Як виглядатиме економіка майбутнього без викопного палива? З посиленням глобальної кліматичної кризи глобальним трендом є курс на відмову від викопного палива, використання якого роздмухує наявну кліматичну кризу.
Йдеться про те саме викопне паливо, що є основою нашої нинішньої глобальної економічної моделі, ресурсом для більшості виробничих моделей, секторів енергетики і транспорту в усьому світі. Що не візьми – кожна футболка, чашка кави, піца, смартфон, комп’ютерний стіл і навіть кожна сонячна електростанція – все це виробляється та доставляється споживачеві за допомогою викопного палива, що є основною сировиною і пальним, що рухає більшість економічних процесів. І ми наразі маємо від нього відмовитися заради виживання.
Питання, які потребують відповідей: де ми будемо брати замінники сировини та ресурсів для підтримання економічних процесів, з чого робитимемо пальне для наших тракторів, з чого будемо шити еко-сумки для шопінгу та дизайнерські сукні, у що буде запакована їжа та напої, і з чого будуть виготовлятися пластикові частини різних виробів, від смартфонів до, наприклад, лопатей вітряків, які надаватимуть нам енергію без викопного палива?
Щира правда тут навіть не в тому, відмовимося ми чи ні, а в тому, що викопне паливо – ресурс невідновлювальний, ми просто не зможемо використовувати його вічно через вичерпання, навіть якщо закрити очі на кліматичну кризу. Тож нам колись все одно доведеться жити без нього; питання лише в тому, як довго ми ще будемо ним користуватися і наскільки розбалансуємо екосистему планети.
Чи є альтернативи викопному паливу? Звісно ж є. Наприклад, збір і переробка відходів.
Однак їх склад та кількість залежать від виробничих та економічних моделей, а у нас без викопного палива ані сировини, щоб виробити, ані пального для транспортування немає.
Єдиним доступним, передбачуваним і відновним ресурсом для отримання сировини та пального (альтернативою викопному паливу) наразі є сільське господарство. Вже зараз ми можемо виробляти паливо з біомаси, пластик і текстиль та навіть будівельні матеріали з грибного міцелію або з рослинних решток – відходів сільського господарства.
Саме тому нові економічні моделі в сільському господарстві (вирощування не тільки їжі, а ще й сировини, або надання послуг з накопичення вуглецю в екосистемах) – це нова реальність.
У Комюніке про майбутнє сільськогосподарського сектору в ЄС (ми про це писали тут) Європейська комісія покладає багато сподівань на створення нових можливостей для додаткових джерел доходу фермерських господарств через доповнення (або навіть заміну) вирощування їжі виробництвом технічних сировинних матеріалів.
І ті, хто піде цим шляхом першими, матимуть перевагу, адже сільське господарство працює на обмеженому ресурсі – на землі, яку воно має також ділити з дикою природою, відновлюваною енергетикою, людьми, виробничими майданчиками, транспортною інфраструктурою, тощо. Плюс пріоритет у вирощуванні їжі як головної функції сільського господарства. Тож конкуренція за кожен гектар виробничих потужностей для отримання сировини буде високою.
Прикладом подвійного призначення сільськогосподарських культур (для їжі й в якості сировинної/технічної культури) та викликів, з якими стикатиметься виробник, переорієнтовуючись на сировину сільськогосподарського походження, може слугувати реальна ситуація з виробництвом біоклею з гороху.
Нещодавно одразу кілька інформаційних ресурсів оприлюднили новину про відкриття заводу з виробництва біоклею для деревних екоплит на Житомирщині. Проінвестовано це Коростенським заводом МДФ (виробляє деревноволокнисту плиту середньої щільності, МДФ), паралельно запускається підприємство з виробництва деревних екоплит до 20 000 кубометрів на місяць і будівництво ще одного аналогічного заводу в Закарпатській області. До 90% продукції деревинних екоплит планується експортувати (такі екоплити відповідатимуть вимогам Регламенту ЄС 2023/1464, що з 2026 року посилює норми щодо вмісту формальдегіду в клейових сумішах для виробників МДФ та ХДФ).
Все виглядає чудово: інвестиції у чисте виробництво, плани поставляти в ЄС екоплити з деревини за новими стандартами ЄС, розвиток місцевої економіки, нові робочі місця на виробництві товарів з доданою вартістю. Тільки от для виробництва 3000 тонн біоклею на місяць потрібно близько 1 млн тонн гороху на рік, що не узгоджується з реаліями сьогодення в аграрному секторі України.
Наразі весь наш агросектор вирощує щорічно набагато менше гороху (у 2024 році це було близько 465 000 тонн). І через брак внутрішньої сировини велику частину потреб покриватимуть імпортом із Польщі та Угорщини. Компанія звітує, що вже обговорює з агровиробниками шляхи вирішення проблеми та забезпечення її українською сировиною.
Однак це потребує часу, адже агровиробник не може миттєво змінити свої виробничі процеси, це вимагає ретельного планування, перегляду існуючих контрактів та доступних ресурсів, доступу до фінансування, технологій і технічних засобів. Добре, що поки в нас достатньо землі для вирощування їжі і суттєве збільшення виробництва гороху для технічних цілей не є загрозою для харчової безпеки країни, а отже і конкуренції за використання землі між технічними та харчовими культурами наразі немає.
Цей приклад чудово ілюструє і місце сільського господарства в економіці майбутнього, і необхідність змін щодо ролі та важливості агровиробників, і складнощі у плануванні економіки майбутнього. І саме через ці виклики ми маємо підтримувати агровиробників, відстежувати їх вплив на довкілля і працювати разом над плануванням та розбудовою стійкої економіки майбутнього.
Ольга Ігнатенко, Інформаційний центр «Зелене досьє».
Джерела:
- https://landlord.ua/news/na-zhytomyrshhyni-zapraczyuvav-pershyj-v-ukrayini-zavod-iz-vyrobnycztva-biokleyu-z-gorohu
- https://agroportal.ua/news/novosti-kompanii/na-zhitomirshchini-pochali-viroblyati-biokley-iz-gorohu-shukayut-postachalnikiv
- https://epravda.com.ua/biznes/v-ukrajini-zapustili-unikalne-virobnictvo-biokleyu-z-gorohu-814427
Матеріал підготовлено в рамках проєкту «AgriFuture UA: Просування сталого сільського господарства та інтеграції до ЄС через ОГС» впроваджується МБО ІЦ «Зелене досьє» за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо у ЄС разом».
Матеріали представляють позицію авторів і не обов’язково відображають позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».
