Короп, лосось, молюски та інші – аквакультура завойовує продовольчий ринок

Короп, лосось, молюски та інші – аквакультура завойовує продовольчий ринок

Велику загрозу незворотньої деградації довкілля, пов’язану зі зростанням населення світу, неможливо усунути традиційними методами сільського господарства. Інновації в аквакультурі мають потенціал стати частиною рішення для стабільного харчування населення світу без погіршення стану довкілля.

Океани та водойми займають близько 70% площі планети, але все ж лише близько 5% їжі надходить з води. Вирощування риби, ракоподібних та молюсків у ставках та в огороджених океанських загонах використовується вже десятиріччями і має значний потенціал для розширення.

Останнім часом технології аквакультури прогресують, стають масштабнішими та більш економічно вигідними, а виробництво морепродуктів на таких фермах, сприяє збільшенню глобального споживання риби на душу населення, навіть із зростанням населення.

Сьогодні аквакультура – це близько половини всіх морепродуктів і більше за дикий промисел джерело риби для споживання людиною.

Вироблена аквакультурою щорічна біомаса перевищує біологічну масу яловичини, темпи її зростання випереджають виробництво птиці – цей аграрний сектор зростає найбільш швидкими темпами.

Подальше поширення екологічно стійких методів виробництва аквакультурного білка, ймовірно, сприятиме тому, що аквакультура продовжить відвойовувати позиції у конкурентів – виробників наземних білків (таких як птахівництво).

В аквакультурному виробництві домінує Азія (у 2016 році звідти походило 89% продукції), але деякі західні країни (зокрема, Норвегія та Канада) завдяки потужному фінансуванню досліджень та дружній політиці також досягають успіхів.

Серед десяти найкращих у світі видів аквакультури чотири види азійських коропів, глобальними видами стали тилапія та креветки, близько 25% водної промисловості складають молюски, такі як устриці та японські килимові ракоподібні.

Наразі зростає популярність лосося, через високий вміст поживних речовин та попит у західних споживачів. Галузь вирощування лосося була лідером у механізації аквакультури та впровадженні в практику сучасних технологій. Застосування рециркуляційних водних систем (RAS) спричинило справжню  революцію у вирощуванні лосося, вони забезпечують нову технологію оксигенації, біофільтрацію відходів та інші вимоги.

Одним із ключових моментів є те, що ферми RAS можна розміщувати будь-де. Епідемія COVID-19 викликала лихоманку за інвестиціями у RAS системи вирощування лосося, щоб задовольнити попит на нього в розвинених країнах.

Однак аквакультура має і негативний вплив на довкілля, насамперед, на біорізноманіття, і потребує зміни підходів для стійкого виробництва.

Наприклад, традиційно вирощуваний лосось харчується дикою рибою, якої стає все менше. Нестача водних кормів  означає, що сучасна аквакультура значною мірою залежатиме від наземних кормових культур і конкуруватиме за ресурси з тваринництвом, енергетикою та, власне, з людиною.

Усвідомлення цього призвело до стрімкого зростання інтересу до інноваційних джерел постачання кормів, включаючи білки на основі бактерій, борошно з комах та олію з мікроводоростей. Наприклад, компанія ADM із Чикаго ферментує водорості у великих резервуарах, виробляючи водоростеву олію в якості корму для аквакультур, а нідерландська компанія «Corbion» пропонує іншу високоякісну олію на основі водоростей для годування лосося.

Важливу роль у зменшенні впливу рибництва на довкілля відіграє сертифікація. Після створення Ради з управління аквакультурою близько 60% світових лососевих ферм проходять сертифікацію, а також моніторинг стосовно  ефективності використання антибіотиків та управління фермами для мінімізації їх впливу на навколишнє середовище.

Аквакультурі доводиться пристосовуватися і до кліматичних змін у глобальних водах: океани стають теплішими, нерестовища скорочуються, і аквакультури не можуть виробляти такі ж обсяги або збирати врожай, як раніше. Такий тиск на навколишнє середовище, а також економічні стимули породжують більше інновацій в аквакультурі.

Підвищення температури води та зміна кислотності океану спонукають більше вирощувати такі види, як сині мідії, які можуть змінювати структуру своїх генів, щоб стати стійкими до змін навколишнього середовища. Популярні в Японії та інших країнах морські їжаки – ще один стійкий до примхливого клімату вид.

Компанії та уряди досліджують нові можливості скорочення витрат та зменшення навантаження на навколишнє середовище.

Більше уваги стали приділяти морським рослинам (наприклад, ламінарії), які, подібно до рослин суші, вважаються більш екологічно чистими, ніж істоти. Водорості багаті білками, вуглеводами, мінералами, вітамінами та необхідними мікроелементами, а вміст жирів у них незначний.

Оскільки ламінарія поглинає вуглець з надзвичайною швидкістю і може дуже швидко рости (більше, ніж на одну ногу в день протягом вегетаційного періоду), її вирощування може дещо пом’якшити підкислення, спричинене кліматичними змінами, що важливо для біорізноманіття.

Наразі майже всі водорості культивуються в прибережних водах Азії. Але деякі західні підприємці намагаються запровадити нові потужності з культивації ламінарії та продуктів харчування на її основі, наближених до західних споживчих сподівань. Наприклад, Патрік Шнеттлер заснував у Сан-Франциско компанію «12 Tides», яка виробляє органічні снеки на основі ламінарії, вирощеної у Північній Америці, з адаптованими смаками, такими як морська сіль та чилі.

Ще одне нововведення – поєднання гідропонічного вирощування рослин з вирощуванням риби.

Наприклад, компанія «Upward Farms» (США) поєднує вертикальне землеробство з вирощуванням риби, виробляючи у замкненому просторі мікрозелень та смугастого окуня. Вони створюють симбіотичні середовища без ґрунту, в яких рослини очищають воду, а вода, багата поживними речовинами від вирощування риби, забезпечує природне добриво для рослин. Ідея полягає у створенні високостійких середовищ для підвищення стійкості та кращого харчування. І це подвійна перемога по прибутку, оскільки зелень та риба є комерційно успішними харчовими продуктами.

Інший приклад – компанія «Waterfield Farms» (США); вона вирощує тилапію на аквапоніці та прагне замінити імпорт риби з Латинської Америки. В замкненій та керованій екосистемі резервуарів риба виробляє добрива для рослин і креветок, а креветки та рослини допомагають очистити воду для риби. Енергоефективна та водоефективна система рециркулює 99,7% води, виробляючи вуглецево нейтральну й навіть вуглець-негативну їжу, компанія називає це “інтегрованою системою аквакультури та гідропоніки”.

Що стосується перспективи аквакультури в Україні, то є добра новина: нещодавно рибоводи в Україні отримали право на щорічну державну допомогу з підтримки вітчизняного сільського господарства, відповідно до набору нових поправок, нещодавно прийнятих Верховною Радою України. Це може відкрити рибоводам шлях до програм підтримки загальною вартістю близько 400 млн євро на рік. Влада сподівається, що державної підтримки буде достатньо, щоб збільшити виробничі показники галузі з минулорічних 15 000 тонн до 75 000, але учасники ринку в цьому не впевнені.

Наші аналітики сходяться на думці, що українська промисловість повинна змінити свою філософію розвитку, – зараз основний фокус на традиційне екстенсивне вирощування недорогої риби для внутрішнього споживання (про це йшлося, зокрема, на онлайн-форумі «Аквакультурний бізнес Україна 2021»).

Сьогодні рибні господарства країни зосереджені на вирощуванні коропа, сома або щуки, тоді як уряд хоче, щоб цей список поповнився більш преміальними сортами риби, такими як лосось і форель, вирощеними в високотехнологічних та стійких акватичних системах. Відсутність інвестицій та капіталу також є проблемою аквакультури України.

Однак найбільшою проблемою є брак інфраструктури, доступності кормів та малька, а також недосконале законодавство (українська аквакультура конче потребує сучасної та зрозумілої регуляторної бази та відповідних нормативних актів). Тоді в довгостроковій перспективі Україна може стати важливим гравцем на світовому ринку морепродуктів, особливо якщо країні вдасться налагодити експорт риби до Європейського Союзу.

Ольга Ігнатенко, Інформаційний центр «Зелене досьє».

За матеріалами Institute of Food Technologists, Hatchery International.

Фото: ua.depositphotos.com

Вас може зацікавити

Український зелений шлях від ферми до виделки: крок за кроком

Український зелений шлях від ферми до виделки: крок за кроком