Кліматична адаптація сільського господарства ЄС та управління водними ресурсами – уроки нового дослідження

Оприлюднено дослідження щодо стану кліматичної адаптації сільського господарства ЄС з фокусом на стійке водокористування (Study on climate change adaptation in agriculture in the EU, with a focus on water management). Дослідження, профінансоване Європейською Комісією і підготовлене групою консалтингових компаній, які спеціалізуються на сільському господарстві та кліматичному впливі – (AND International, ADE, ICF та AFC Consulting Group), фокусувалося на 7 питаннях:

• наявний стан адаптації до змін клімату у сільському господарстві ЄС;
• фактори, які роблять практики та стратегії адаптації успішними;
• фактори, що стимулюють фермерів адаптувати свої господарські практики до змін клімату;
• затрати та вигоди від якісних практик і стратегій адаптації;
• як підвищити стійкість сільського господарства до водних кліматичних викликів;
• як САП ЄС та інші політичні інструменти наразі підтримують адаптацію фермерів до змін клімату та водної стійкості;
• наявні прогалини та недоліки у господарських практиках, інструментах і стратегіях адаптації до зміни клімату та підвищення водної стійкості.

Необхідність такого дослідження була викликана зростаючими ризиками для агровиробництва від посух і дефіциту води з одного боку і екстремальних опадів та повеней – з іншого. Щорічні збитки агросектора ЄС від цих явищ складають понад 28,3 млрд євро.

Метою дослідження було оцінити практики, інструменти та політики адаптації, визначити їх ефективність, ризики невідповідної адаптації та роль САП ЄС і інших програм. Дослідники використовували багаторівневу методологію: систематичний огляд літератури, інвентаризація та оцінка більше 300 існуючих практик, 46 інтерв’ю з органами ЄС, національними та регіональними структурами, кооперативами, приватним сектором, науковцями. 2 опитування про бар’єри, стимули та практики водокористування (334 фермери, 100 стейкхолдерів), робота у фокус-групах та воркшопи (понад 70 учасників для валідації та обговорення).

Також проведено оцінку 5 регіональних кейсів із Франції, Іспанії, Італії, Австрії та Польщі.

• Регіон Pays de la Loire, Франція: Атлантичний регіон з регулярними посухами (2017–2023) та повенями (2018–2024) практикує використання дощової води з теплиць для зрощення овочів, , висадку живоплотів на молочних фермах для зменшення ерозії і створення сприятливого мікроклімату, сезонне отелення та управління кормовою базою для зменшення залежності від зовнішніх ресурсів, одноразове доїння для зниження стресу тварин і економії ресурсів.
• Каталонія, Іспанія: потерпає від хронічних посух (з 2000–2023) і підтримує поширення використання дощової води у свинарських господарствах, використання посухостійких підщепів у виноградарстві, регенеративні практики виноградарства та рослинництва (покривні культури, мульчування, органічні добрива) для збереження ґрунтової вологи та зменшення залежності від підземних вод.
• Регіон Emilia-Romagna, Італія: потерпає одночасно від постійних посух (2017–2023) та руйнівних повеней (2024), підтримує перехід до крапельного зрошення з системами DSS (Decision Support System) та регенеративне землеробство в овочівництві, відновлення ґрунтів через використання біочару та органічних решток, природозберігаюче землеробство на молочних фермах.
• Регіон Upper Austria: потерпає від екстремальних опадів (2010, 2016, 2024) та одночасно посух (2015–2019), поширює практики використання посухостійких луків для молочного та м’ясного скотарства, стале управління якістю ґрунтів у рослинництві, а також відновлення та збереження альпійських пасовищ з акцентом на збереженні традиційних ландшафтів як елементу стійкості.
• Регіон Wielkopolskie, Польща: що потерпає від постійних посух (2015–2022) та періодичних сильних повеней (1997, 2010, 2024), працює над підтриманням якості ґрунтів -ґрунтозберігаючий обробіток, накопичення та утримання дощової води на полях, використання посухостійких культур та адаптація випасу худоби до нових кліматичних умов.

Дослідження визначило 281 зміну у фермерських практиках, 30 стратегій та 30 інструментів для реагування на кліматичні виклики в ЄС.

Це, зокрема, перехід на інші культури/породи/сорти, диверсифікація та зовнішнє управління ризиками, підвищення посухостійкості рослин та захист від екстремальних погодних явищ, накопичення ресурсів та автономія, релокація виробництва, зменшення попиту на воду та підвищення ефективності її використання, повторне використання води, розширення джерел водопостачання тощо.

Крім того, команда дослідження проаналізувала відповідні політики та інструменти їх реалізації в ЄС – Стратегічні плани САП, національні водні та кліматичні політики та інші інструменти (фонди фінансування Horizon, LIFE, Interreg, Фонд відновлення та стійкості; політика згуртованості, Водна рамкова директива тощо) – щоб визначити їхню роль, взаємодоповнюваність та прогалини у підтримці кліматичної адаптації та водної стійкості.

Дослідження зауважує, що дані про впровадження різних змін у практиках, інструментах та стратегіях є фрагментарними, але два опитування та консультації з експертами дозволили окреслити загальні тенденції. Особливо помітними є практики, спрямовані на покращення здоров’я ґрунтів та їхньої здатності утримувати воду. Проте придатність практик адаптації визначається специфічними агрономічними, гідрологічними, соціально-економічними та управлінськими факторами агровиробництва. Головними чинниками адаптації визначили наступні:

• драйвери – усвідомлення фермерами впливів кліматичних змін, часто спричинене власним досвідом екстремальних погодних явищ; матеріальні фактори, як-от доступ до зовнішнього фінансування чи очікування вигод
• бар’єри – скептицизм фермерів щодо впливів кліматичних змін або ефективності наявних практик; матеріальні обмеження, такі як труднощі з самофінансуванням чи економічна невизначеність, що виникає при впровадженні нових практик;
• соціальні норми – можуть стимулювати адаптацію через підтримку колег або, навпаки, виступати бар’єром через недовіру до нетрадиційних заходів.

Опитування фермерів показало, що індивідуальні навички не сприймаються як значний виклик. Водночас література підкреслює їхню важливість при впровадженні нових практик, що може свідчити про труднощі фермерів у самостійному визначенні власних потреб у навчанні.

Аналіз витрат і вигод показує, що хоча деякі практики (наприклад, ротація культур чи вирощування проміжних культур) мають очевидний економічний ефект завдяки підвищенню врожайності, покращенню якості ґрунтів та зменшенню витрат на ресурси, інші практики (наприклад, агролісівництво) забезпечують значні екологічні вигоди та довгострокову стійкість, але можуть бути дорогими для фермерів у короткостроковій перспективі.

У перехідний період фермери стикаються з помірними або високими операційними витратами, включно з варіативністю врожайності та зростанням витрат на працю. Однак ці витрати часто компенсуються у середньо- та довгостроковій перспективі завдяки зниженню витрат на ресурси, підвищенню стійкості господарств та екологічним співвигодам.

Деякі практики є більш ефективними у специфічних контекстах (наприклад, багатофункціональні сітки та крапельне зрошення для захисту високовартісних культур у Середземноморському регіоні). Вигоди також значною мірою залежать від місцевих умов, типу господарства та масштабу виробництва.

Дослідження також показало, що фермери дедалі активніше впроваджують технології економії води та вдосконалені методи зрошення. Проте водна стійкість не може бути забезпечена лише на рівні окремих господарств, управління на рівні річкових басейнів залишається ключовим.

Дослідження показує значну варіативність у реалізації планів управління річковими басейнами, систем розподілу, механізмів участі та контролю в різних державах-членах. Управління попитом на воду, відновлення ґрунтів та заходи із затримання води ландшафтами часто визначаються як стійкі та придатні варіанти адаптації. Розширення водопостачання також може відігравати певну роль, але воно несе вищі ризики поганої адаптації та шкідливих ефектів рикошету.

Результати дослідження підкреслюють необхідність формування спільного розуміння концепції адаптації. Існує брак всеосяжних, довгострокових стратегій кліматичної адаптації, пов’язаних із сільським господарством, на регіональному, галузевому та місцевому рівнях.

Хоча такі стратегії існують на національному рівні та в окремих випадках на регіональному, вони лише частково були трансформовані у конкретні дії в регіонах і територіях. Також є недоліки у залученні приватного сектору до розробки довгострокових бачень для забезпечення водної стійкості.

Рівень узгодженості між САП ЄС та Рамковою Водною Директивою відрізняється між державами-членами і є ефективним лише тоді, коли дозволи на водозабір переглядаються національними водними органами та застосовується система обліку водокористування.

Результати дослідження свідчать, що зміни клімату створюють дедалі серйозніші виклики для сільського господарства ЄС, особливо через вплив на доступність води. Фермери, кооперативи та державні органи вже впроваджують значну кількість заходів адаптації. Однак водна стійкість не може бути досягнута лише за рахунок заходів на рівні окремих господарств.

Ефективна адаптація потребує координованого управління на рівні річкових басейнів, обов’язкових правил розподілу, надійних систем моніторингу та інтеграції цілей аграрної та водної політики.

Здоров’я ґрунтів постає як фундаментальний компонент довгострокової стійкості, оскільки це підвищує здатність утримувати воду, сприяє кругообігу поживних речовин та стабільності ландшафтів. САП ЄС відіграє критичну роль у підтримці адаптації. Водночас її потенціал може бути використаний ширше для подолання наявних недоліків, наприклад, через співпрацю у розробці локальних стратегій із залученням відповідних учасників у державах-членах, що стикаються з дефіцитом води.

6 уроків за результатами дослідження:

• Короткострокові стратегії управління ризиками мають доповнюватися сильнішим акцентом на трансформаційні заходи довгострокового формування стійкості. Впроваджувані на фермах заходи з адаптації (накопичення запасів кормів на роки з низькою врожайністю, коригування розвитку рослин відповідно до найбільш сприятливих умов, адаптація зрошення до вітрових умов тощо) часто є швидкою реакцією на кліматичні виклики. Ці заходи зменшують короткострокову вразливість до кліматичних небезпек, але не формують структурної стійкості.
• Водна стійкість ґрунтується на координованому управлінні на рівні річкових басейнів і не може бути забезпечена лише заходами на рівні ферми. На рівні господарств з’явився широкий спектр водних практик — технології ефективного зрошення, накопичення води, утримання вологи у ґрунтах та вибір культур з нижчими потребами у воді. Однак аналіз показує, що ефективність цих заходів зрештою визначається ширшими гідрологічними та управлінськими умовами. Модернізація зрошення та інвестиції у водну інфраструктуру підтримуються у державах-членах, але їхній довгостроковий внесок у стійкість значною мірою залежить від того, як регулюється, моніториться та забезпечується виконання правил розподілу води.
• Ефективна адаптація залежить від одночасного подолання економічних, когнітивних та інституційних бар’єрів. У державах-членах поведінка фермерів щодо адаптації формується комбінацією економічної доцільності, сприйняття ризиків і можливостей, доступу до знань та дорадчих послуг, а також панівних соціальних норм. Багато фермерів вважають невизначеність фінансових результатів та довгострокових вигод адаптації ключовими обмеженнями, особливо якщо заходи потребують початкових інвестицій або змін у виробничих процесах, що можуть тимчасово знизити врожайність чи ускладнити управління. Крім того, аналіз показує, що прогалини у знаннях, обмеженість дорадчої підтримки та нерішучість у впровадженні нових практик впливають на рівень їхнього поширення.
• Оцінка придатності варіантів адаптації потребує уваги до системних взаємодій та потенційних непередбачених наслідків. У різних системах землеробства заходи адаптації взаємодіють з екологічними процесами, ринковими структурами та соціальною динамікою, що може призводити до результатів, які виходять за межі первинних цілей. Наприклад, зміна вибору культур може зменшити використання води, але збільшити ерозію ґрунтів чи створити ринкові ризики, якщо ланцюги постачання не здатні поглинути нову продукцію. Підвищення ефективності зрошення може зменшити використання води на гектар, але сприяти зростанню загального водозабору, якщо зекономлені ресурси спрямовуються на нові площі чи більш водомісткі культури. Практики управління ґрунтами можуть сприяти утриманню води та покращенню ґрунтового здоров’я, але потребують тривалого й системного впровадження, перш ніж вигоди стануть повністю відчутними.
• Узгоджене впровадження політики є передумовою ефективної та масштабованої адаптації. Рамкова Водна Директива встановлює правила щодо якості та кількості води в ЄС, спрямовані на забезпечення якості природних вод на основі підходу до річкових басейнів і реалізовані через плани управління річковими басейнами. Аналіз заходів держав-членів показує, що САП ЄС надає значну підтримку практикам, релевантним для адаптації, включно з утриманням ґрунтового покриву, диверсифікацією культур, точним землеробством та вдосконаленням зрошення. Однак рівень координації та інтеграції між інструментами різниться. Це вимагає не лише інтеграції у реалізації політик, але й координації з боку відповідальних за впровадження.
• Покращені системи моніторингу даних та оцінки є фундаментом для адаптивного управління. У звіті прогалини у даних постають як обмеження для адаптації, що базується на доказах. Це включає обмежену інформацію про водозабір у сільському господарстві, часткові або непослідовні дані щодо поширення практик адаптації та слабкі зв’язки між політичною підтримкою та екологічними результатами. Такі прогалини перешкоджають стратегічному плануванню, ранньому виявленню ризиків поганої адаптації та систематичній оцінці ефективності політики.

Ольга Ігнатенко, Інформаційний центр «Зелене досьє»

Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Будуємо мости: налагодження довіри до довкіллєвого сектору України», що впроваджується МБО «Інформаційний центр «Зелене досьє» в межах програми «Разом для людей та планети» (ToPP). Програма ToPP реалізується завдяки фінансуванню Sida за підтримки WWF.

Зміст цього матеріалу є виключною відповідальністю МБО «Інформаційний центр «Зелене досьє» і не обов’язково відображає позицію Sida, уряду Швеції або WWF.