En
Новини

Укладено історичну Угоду ООН про захист Світового Океану

Укладено історичну Угоду ООН про захист Світового Океану

Після майже двох десятиліть переговорів нарешті 193 країни погодили історичну Угоду ООН про захист Світового Океану.

Ця угода стане міжнародним юридично зобов’язуючим інструментом Конвенції ООН з морського права щодо збереження та сталого використання морського біологічного різноманіття районів, що лежать поза межами національних юрисдикцій.

Переговори тривали роками – давалися взнаки розбіжності щодо фінансування та прав на риболовлю. Остання міжнародна угода про захист океану була підписана 40 років тому в 1982 році – Конвенція ООН з морського права.

Дві третини Світового океану сьогодні вважаються міжнародними водами. Це означає, що всі країни мають право ловити там рибу, вести судноплавну та видобувну діяльність, проводити дослідження.

Але досі лише близько 1% вод Світового океану, відомих як відкрите море, охоронялися. Це ставить морське життя переважної більшості відкритих морів під загрозу через зміну клімату, надмірний вилов риби, судноплавство та забруднення. Згідно з останньою оцінкою Міжнародного союзу охорони природи (International Union for Conservation of Nature IUCN), майже 10%  морських видів виявилися під загрозою зникнення.

Головним досягненням Угоди є домовленість про ціль 30×30 – створення повністю або високого ступеню охоронюваних природних територій в міжнародних водах, що допоможе досягти глобальної цілі захисту 30% Світового океану до 2030 року.

Ціль 30×30 узгоджена з цілями Конвенції ООН з біорізноманіття, COP15 з біорізноманіття, а також Стратегії ЄС з біорізноманіття про створення природоохоронних територій на 30% суходолу, морських та прісноводних територій до 2030 року.

Однак, щодо рівня захисту морських територій запекла дискусія не вщухає, питання залишається невирішеним. Доктор Саймон Волмслі, головний морський радник Всесвітнього фонду дикої природи Великобританії, сказав: «Була дискусія, зокрема, навколо того, що таке морська заповідна територія. Чи це раціональне використання чи повністю захищена?».

Яку б форму захисту не було узгоджено, існуватимуть обмеження щодо обсягу риболовлі, маршрутів судноплавства та розвідувальної діяльності, як-от глибоководний видобуток.

Серед інструментів сприяння збереженню океану Угода передбачає:
  • Розробку процесу створення та управління морськими територіями, що охороняються в зонах за межами національної юрисдикції (ABNJ).
  • Вимоги піддавати всі види діяльності у відкритому морі процесу оцінки впливу на довкілля відповідно до ймовірних впливів.
  • Посилення тиску на органи управління задля належного виконання зобов’язань щодо захисту біорізноманіття.
  • Заснування Конференції Сторін для сприяння ефективній реалізації всіх аспектів Угоди.
  • Домовленості щодо обміну морськими генетичними ресурсами, такими як біологічний матеріал рослин і тварин в океані. Вони можуть бути корисними для суспільства, наприклад, фармацевтичні препарати та продукти харчування
  • Розвинуті країни зобов’язуються надати фінансові, наукові та технологічні ресурси для ефективної реалізації договору, а також посилити розбудову потенціалу та передачу технологій.

«Угода забезпечить такий нагляд та інтеграцію, які нам потрібні, якщо ми хочемо, щоб океан і надалі забезпечував соціальні, економічні та екологічні переваги, якими зараз користується людство», – каже Джессіка Баттл, старший експерт із глобального управління та політики щодо океану, яка була лідером команди WWF на перемовинах. «Тепер ми можемо поглянути на кумулятивний вплив на наш океан таким чином, щоб відобразити взаємопов’язану блакитну економіку та екосистеми, які її підтримують».

Щоб впоратися із амбітними завданнями Угоди потрібні як широкомасштабні міжнародні ініціативи, так і місцеві природоохоронні заходи, ініційовані місцевими громадами, що безпосередньо підтримують їхні засоби до існування та добробут. Угода визнає, що будь-які  заходи мають поважати права і знання корінних народів та громад.

Договір має бути спершу офіційно прийнятий на наступній сесії, а потім набуде чинності після того, як достатня кількість країн ратифікує його.

«Ми думаємо, потрібно близько 40 країн, щоб Угода набула чинності», – коментує доктор Саймон Уолмслі, головний радник з питань морів Всесвітнього фонду дикої природи Великобританії.

Ратифікація Угоди – це, власне, продовження довготривалих дискусій на новому рівні. Напруженість в перемовинах створюється через протиріччя у позиціях між країнами, які мають ресурси, та країнами, які їх не мають. Щоб зміцнити довіру між країнами та сприяти ратифікації Угоди, Європейський Союз зобов’язався виділити 40 мільйонів євро (42 мільйони доларів) на її якнайшвидше виконання.

Коаліція високих амбіцій (High Ambition Coalition), яка з 2015 року є драйвером прийняття кліматично амбітних рішень і яка налічує нині вже більше 100 країн (до її складу входять, зокрема, ЄС, США, Великобританія та Китай), підтримує Угоду.  

Але навіть у лавах коаліції існують розбіжності. Наприклад, щодо того, як нові структури, що мають бути створені Конференцією Сторін для виконання Угоди, взаємодіятимуть із зацікавленими в експлуатації ресурсів океану організаціями. Скажімо, рибальські організації, такі  як RFMO (регіональні організації управління рибальством) встановлюють квоти на вилови риби, а промислові риболовні компанії, отримуючи значні субсидії, прагнуть отримувати надприбутки від океанських ресурсів, які за законом належать усім.

Малі острівні держави є лідерами усього процесу; країни G77 намагаються забезпечити реалізацію Угоди на практиці чесним і справедливим способом; Росія була однією з країн, які висловили занепокоєння щодо фінального тексту.

Отже, попереду ще багато роботи. Тим не менш, доктор Лаура Меллер, кампейнер океанічної кампанії Greenpeace Nordic, вважає, що укладення Угоди «це історичний день для охорони природи та знак того, що в розділеному світі захист природи та людей може перемогти геополітику».

Надія Шевченко, Інформаційний центр «Зелене досьє».

Джерела: