Сільське господарство є базою для європейської біоекономіки – основним джерелом біомаси та ключовим учасником переходу до сталої, циркулярної та кліматично нейтральної економіки до 2050 року.
Агровиробництво переходить наразі від орієнтації виключно на виробництво первинної продукції до системної ролі постачальника багатофункціональних послуг і відновлюваних ресурсів. Розвиток біоекономіки є необхідністю для відмови від викопного палива і досягнення цілей ЄЗК (ми це докладно пояснювали тут).
Наприкінці травня оприлюднено дослідження «Біоекономіка в сільському господарстві майбутнього: її роль у сприянні економічній стійкості господарств» (The Bioeconomy in the Agriculture of the Future Its Role in Promoting Farms’ Economic Sustainability). Дослідження підготовлено командою чеських дослідників під керівництвом професора Технічного університету Ліберецу Павли Врабцової на замовлення Комітету Європейського Парламенту з питань сільського господарства та розвитку сільських районів (AGRI).
Згідно з результатами аналізу наявних прикладів, моделювання та оцінки даних з FSDN (Farm sustainability data network) залучення до біоекономіки поза межами традиційної сільськогосподарської діяльності може сприяти підвищенню економічної стійкості господарств, але успішність залежить від різних факторів і, перш за все, потребує інституційної підтримки.
Перехід до циркулярної біоекономіки відкриває критичні можливості для диверсифікації доходів і зниження ризиків для фермерів завдяки перетворенню аграрних залишків та побічних продуктів на високовартісні біопродукти й відновлювану енергію.
Проте наразі біоекономіка розвивається нерівномірно у державах-членах ЄС через фрагментовані політичні рамки, різний рівень технологічної готовності та значні бар’єри для масштабування інновацій. Для успішного переходу до кліматичної нейтральності біоекономіка ЄС має масштабуватися і перейти від ізольованих пілотних проєктів до стійких, ринково орієнтованих ланцюгів створення вартості, глибоко інтегрованих у аграрну політику.
Метою дослідження було формувння стратегічної дорожної карти інтеграції моделей циркулярної біоекономіки у майбутню аграрну політику ЄС для підвищення економічної стійкості на рівні господарств; визначення підходів для масштабування успішних біоекономічних ініціатив з одночасним вирішенням проблеми конкуренції за землю та ресурси з виробництвом первинних харчових продуктів.
Для аналізу й оцінки наявного стану та потенційного впливу політичних і ринкових чинників на розвиток біоекономіки було розроблено нову модель оцінки економічних ефектів біоекономічної діяльності на рівні господарств за чотирма вимірами: витрати та економія ресурсів, доходи та диверсифікація, додана вартість, стійкість. Модель поєднує бухгалтерські/структурні показники з економетричною перевіркою впливів (на основі даних FSDN), оцінює додаткові ефекти від впровадження біоекономічних практик порівняно з референтним сценарієм без таких практик. Одиницею аналізу є окреме господарство; враховуються внутрішньогосподарські потоки (виробництво, переробка, використання побічної сировини) і прямі ринкові операції (продажі, контракти). Часовий горизонт моделі статичний у базовій версії, але допускається порівняння сценаріїв у різні періоди.
Модель оцінює чотири взаємопов’язані виміри:
- Витрати та економія ресурсів – зміни у зовнішніх витратах, на енергію, добрива; враховуються інвестиційні витрати та амортизація обладнання для переробки.
- Доходи та диверсифікація – додаткові виручки від продажу біопродуктів, енергії, послуг.
- Додана вартість – внутрішня переробка і вертикальна інтеграція, що підвищує маржу на одиницю біомаси.
- Стійкість і адаптивність – показники мінливості доходів, залежності від ринків, впливу субсидій як стабілізатора.
Індикатори моделі включають витрати (операційні витрати на гектар, інвестиційні витрати на обладнання, амортизація), доходи (додатковий дохід від біопродуктів на рік, частка OGA у загальному доході) та агрегований економічний вплив для порівняння сценаріїв.
Для моделювання та оцінки було залучено три приклади існуючих ініціатив з біоекономіки в агровиробництві ЄС:
- Gruppo Caviro (регіон Емілія-Романья, Італія) – вертикально інтегрований кооператив виноробів, що співпрацює з понад 11 000 виноградарів та поєднує виноробство з перетворенням виноробних відходів (виноградна мезга, обрізки) на енергію, добрива та інші біопродукти;
- Oleícola El Tejar (частина мережі/асоціації Aneo / Aneo Ruojo – Андалусія, Іспанія) – кооператив з виробництва оливкової олії, що поєднує олійництво з використанням відповідних відходів для виробництва енергії та добрив;
- Ініціатива Grand Est (регіон на сході Франції) – локальна політична ініціатива з просування розвитку агро‑харчової промисловостісті, лісової біоекономіки, біоенергетики та індустріального симбіозу у поєднанні з підтримкою трансформації фермерських господарств і регіональних ланцюгів вартості; ініціатива включає програми підтримки інновацій у сільському господарстві, кластери для агропереробки, проекти індустріального симбіозу, фінансування трансформаційних проєктів та підтримку кооперативів.
Основні висновки:
- Зв’язок між участю у біоекономіці та стабільністю доходів є складним і залежним від контексту. Хоча диверсифікація може зменшити залежність від одного ринку, емпіричні дані показують, що господарства з більшою часткою інших видів діяльності часто мають більшу мінливість доходів.
- Успішні моделі віддають пріоритет використанню побічних продуктів (солома, гній, відходи переробки), щоб уникнути конкуренції з виробництвом харчових продуктів.
- Матеріальне використання (біопродукти) має передувати енергетичному відновленню для максимізації доданої вартості.
- Господарства з більшою участю у біоекономіці часто демонструють нижчий дохід на гектар, що відображає структурні відмінності, а не прямий причинний зв’язок.
- Субсидії на гектар знижують мінливість доходів, компенсуючи ризики диверсифікації.
- Кооперативи та групи виробників забезпечують агрегування біомаси, розподіл інвестиційних ризиків і справедливий розподіл доданої вартості.
- Локальна “індустріальна симбіозність” знижує транспортні витрати та зміцнює сільські економіки.
- Доступ до систем знань та інновацій (AKIS) є передумовою для впровадження складних рішень.
- Довгострокові контракти та стандартизовані параметри якості біомаси роблять інвестиції привабливими для приватних інвесторів.
- Регуляторна невизначеність та адміністративні тягарі у сфері управління відходами та класифікація аграрних побічних продуктів як “відходів”, а не вторинної сировини стримують розвиток біоекономіки.
За результатами моделювання розробники запропонували низку рекомендацій щодо політики розвитку біоекономіки:
- інтеграція з CAП ЄС: зробити біоекономіку горизонтальним пріоритетом, поєднати екосхеми з інвестиційною підтримкою і механізмами розподілу ризику;
- розробка шаблонів довгострокових контрактів, стандартів якості побічної сировини і платформи для торгівлі сертифікованою біомасою;
- поєднання різних фінансових інструментів – гранти + гарантії + пільгові кредити для капіталоємних об’єктів (біорефінерії, біогаз);
- посилення спроможності й доступу до знань та інновацій: навчання радників, демонстраційні майданчики, цифрові інструменти для планування потоків біомаси і сертифікації.
Автори підкреслюють, що для розвитку біоекономіки політика має сприяти переходу від «виробництва товарів» до «надання функцій» (екосистемні послуги, постачання відновлюваних ресурсів). САП ЄС та суміжні інструменти підтримки вже частково стимулюють цей зсув, але потребують цілеспрямованої адаптації для біоекономіки.
Ольга Ігнатенко, Інформаційний центр «Зелене досьє»
Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Будуємо мости: налагодження довіри до довкіллєвого сектору України», що впроваджується МБО «Інформаційний центр «Зелене досьє» в межах програми «Разом для людей та планети» (ToPP). Програма ToPP реалізується завдяки фінансуванню Sida за підтримки WWF.
Зміст цього матеріалу є виключною відповідальністю МБО «Інформаційний центр «Зелене досьє» і не обов’язково відображає позицію Sida, уряду Швеції або WWF.
