Їжа, особливо м’ясні та молочні продукти, є вагомим чинником створення вуглецевого сліду міст. Ланцюги постачання м’яса складні; вони включають багато процесів, починаючи з виробництва та транспортування кормів для відгодівлі худоби до утилізації посліду й транспортування готової продукції. Обрахування викидів усіх цих процесів ускладнює те, що всі аграрні ланцюги постачання географічно розпорошені й складаються з численних процесів та ресурсів. Тому вплив споживання в містах на екологічні та соціально-економічні умови в регіонах виробництва залишається погано зрозумілим, а традиційні методи обліку викидів (національні середні показники) не відображають реальної картини для міст.
Наразі здебільшого використовують підхід до оцінки вуглецевого сліду міст, який спирається на загальні галузеві або національні показники. Оскільки екологічні та соціальні наслідки продуктів землекористування (таких як агровиробництво) значно залежать від місця виробництва, такий підхід дає неточні результати.
Існуючі спроби визначити регіони постачання часто надто загальні: «м’ясо» розглядають як єдину категорію, не розрізняючи яловичину, свинину та м’ясо птиці, які мають різну географію виробництва й впливи. Дані, що пов’язують виробництво зі споживанням, часто важкодоступні або взагалі закриті; відкриті джерела охоплюють широкі сектори, рідко масштабуються до рівня міст і не відображають усіх етапів ланцюга постачання. Просторово деталізовані дані про інтенсивність виробництва зазвичай доступні лише на рівні країн або великих регіонів.
Група дослідників у США вирішили обійти ці обмеження за допомогою розробки іншої моделі для обрахування вуглецевого сліду споживання м’яса. Ця модель відтворює ланцюги постачання м’яса на основі наявних даних щодо виробництва та споживання, що охоплюють 93% населення США, пов’язуючи 3 143 округи-виробники кормів, худоби й птиці з 3 531 міською громадою.
Поєднання реконструйованих ланцюгів постачання з географічно специфічними оцінками викидів дозволило розрахувати інтенсивність виробництва яловичини, курятини та свинини окремо для кожного міста в США й визначити щорічні викиди від їхнього споживання – так званий «вуглецевий слід копита». Результати розрахунків були оприлюднені у жовтні 2025 року в журналі Nature Climate Change.
Результати показують, що продукція в міста постачається з різних регіонів із суттєво різною інтенсивністю викидів, що породжує великі міжміські відмінності у «сліді копита». Навіть за схожого рівня споживання м’яса на душу населення, «слід копита» може відрізнятися втричі між містами. Просторова деталізація також виявляє несподівані шляхи скорочення викидів, наприклад, через заміну одного виду м’яса іншим у певних місцях.
Основні висновки з розрахунків:
- Споживання м’яса жителями міст США оцінюється в 11,1 млн тонн (курятина – 4,6; яловичина – 3,7; свинина – 2,7) на рік. Три найбільші міста – Нью-Йорк, Лос-Анджелес і Чикаго – споживають більше чверті всього м’яса. При цьому середні відстані постачання оцінюються для яловичини у 920 км, для птиці у 190 км і для свинини у 140 км.
- Сукупний вуглецевий слід споживання м’яса містами в США оцінюється в 329 млн тонн CO₂-екв., що перевищує всі викиди CO2 Великої Британії (305 млн тонн CO2-екв.) та Італії (313 млн тонн), і є співставним із загальним споживанням викопного палива в домогосподарствах США (334 млн тонн). У масштабах країни цей слід дорівнює 43% від викидів парникових газів, що утворюються внаслідок спалювання викопного палива та споживання електроенергії в домогосподарствах усіх міст США.
- Середній вуглецевий слід від споживання м’яса на одного міського жителя в США – 1 093 кг CO₂-екв., але цей показник варіює від 500 до 1 731кг залежно від міста. Інтенсивність викидів сильно варіюється між регіонами через різницю якості ґрунтів, клімату, аграрних політик та практик, – тому кількість споживання м’яса не є адекватним інструментом оцінки вуглецевого сліду від його споживання.
- Найбільший внесок у вуглецевий слід споживання м’яса має яловичина (в середньому 73%), далі свинина та курятина. Водночас існують значні регіональні відмінності: для яловичини частка сліду коливається від 41% до 87%, а свинини від 5% до 26%, а у 386 містах відсоток внеску від споживання курятини перевищує відсоток від свинини.
- Аналіз викидів за стадіями виробництва показав що випас відповідає в середньому за 63% викидів від яловичини, а викиди для свинини розподіляються приблизно порівну між вирощуванням кормів та утриманням свиней, тоді як в середньому 70% викидів від курятини походять від вирощування кормів. Вклад стадії виробництва у викиди значно варіюється, наприклад, вирощування свиней може продукувати від 10% до 80% викидів парникових газів від свинини. Така варіативність виникає через відмінності у місцях постачання та відповідних виробничих практиках.
Для розуміння, яким чином можливо знизити вуглецевий слід споживання м’яса, дослідники обрахували 4 сценарія:
- скорочення харчових відходів удвічі;
- заміна половини яловичини на свинину та птицю;
- заміна половини яловичини на птицю;
- «понеділок без м’яса».
Обрахування показали що міста можуть значно знизити свій вплив, використовуючи заходи як з боку споживання, (наприклад, скорочення втрат та відходів їжі або зміни у дієті споживачів), так і з боку виробництва (наприклад, перехід до лісо-скотарського господарства або на альтернативні, менш вуглецево інтенсивні корми). Проте комбіновані дії можуть скоротити вуглецевий «слід копита» майже вдвічі.
Найбільші скорочення вуглецевого сліду від споживання м’яса показали сценарії заміни половини яловичини на птицю (28–33%) та скорочення харчових відходів удвічі (16%). У сукупності ці дії зменшують загальний «слід копита» на 123-142 млн тонн CO2-екв. (37-43%) від базового рівня. Такі заходи не передбачають зменшення загального споживання м’яса, дозволяють помірне споживання яловичини та узгоджуються з поточними дієтичними змінами.
Оскільки заміна яловичини птицею та скорочення харчових відходів у домогосподарствах знижує витрати на харчування, зменшення вуглецевого сліду від споживання м’яса є менш витратним і швидшим, ніж інші стратегії декарбонізації міст (наприклад, енергомодернізація будівель). Поєднання цих дій із частковим скороченням споживання м’яса («понеділок без м’яса») дає 51% скорочення від базового рівня.
Отже, для реального скорочення екологічних наслідків споживання м’яса потрібні зміни як у виробництві, так і в споживанні, просування сталої дієти та програм продовольчої безпеки у містах, а також тісніша співпраця з фермерами та сільськими громадами. Наприклад, міста можуть безпосередньо впливати на меню у лікарнях і школах, просувати локальні продукти серед місцевих ритейлерів та підтримувати ініціативи щодо зменшення харчових відходів (наприклад, заборона ритейлерам викидати непродану їжу) тощо. Такі невеликі зміни у житті громадян можуть дати значний ефект у впровадженні стратегій декарбонізації міст.
Ольга Ігнатенко, Інформаціний центр «Зелене досьє».
Матеріал підготовлено в рамках проєкту «AgriFuture UA: Просування сталого сільського господарства та інтеграції до ЄС через ОГС» впроваджується МБО ІЦ «Зелене досьє» за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо у ЄС разом».
Матеріали представляють позицію авторів і не обов’язково відображають позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».
