Що є спільного у страшній повені через циклон Борис, що накрила центральну Європу у вересні 2024, сильним задимленням у Києві у другій половині вересня того ж 2024 року та посухою у 2020 році? Спільна причина – нестійкі практики управління ландшафтами.
Згідно зі Звітом ВОЗ про стан глобальних водних ресурсів за 2022 рік, глобальний водний обіг виходить з рівноваги внаслідок зміни клімату та людської діяльності.
Звіт містить розширену інформацію про ґрунтові води, випаровування, стік, запаси води на суші, вологість ґрунту, кріосферу (замерзла вода), надходження до водойм і гідрологічні катастрофи, об’єднуючи дані польових спостережень, супутникового зондування та чисельне моделювання для оцінки водних ресурсів у глобальному масштабі.
Звіт констатує, що нам все ще мало відомо про справжній стан світових ресурсів прісної води і ми не можемо керувати тим, що ми не вимірюємо. Має бути покращений моніторинг, обмін даними, транскордонне співробітництво та оцінка водних ресурсів – і супутнє збільшення інвестицій, щоб допомогти суспільству впоратися зі зростаючими надлишковими чи надто малими рівнями води.
Коли локальний водний обіг не був порушений, він базувався на тому, що ландшафт через своє різноманіття, здорову екосистему, ґрунт та водні об’єкти накопичував воду з осадів, повільно випускаючи її у водні об’єкти і також повільно випаровуючи її в атмосферу з покритого різноманітною рослинністю ґрунту. Струмки та річки мали меандри та заплави, які сповільнювали течію, повільно транспортуючи воду з місцевості далі, аж до самого моря.
Але людина змінила ландшафти, адаптувала їх для використання у своїй економічній діяльності.
Як це виглядає зараз? Скажімо, у сільській місцевості, де найбільший землекористувач це агровиробник. Типовий для України ландшафт: безкраї розорані лани, розрівняні для спрощення обробітку ґрунту, покриті рослинністю тільки в період вирощування основних культур, з рідкими і часто занедбаними лісосмугами або ярами з крутими схилами, що вкриті перманентною рослинністю (трави, дерева і кущі).
Річки, що протікають місциною, вирівняні, а часто ще й із мережею меліоративних каналів для допоміжного осушення. Тут не буде накопичуватися вода. Коли прийде злива, вода швидко збігатиме до річок і стрімкими потоками спрямленим руслом пробіжить до моря, зносячи родючий шар ґрунту та затоплюючи по дорозі низини й забудовані заплави.
Так було у центральний Європі цього вересня, але й в Україні з таким явищем теж дуже добре знайомі, особливо у гірських регіонах, адже ту воду просто ніщо не стримує на її шляху.
Якщо довго немає осадів, розораний ґрунт швидко випаровує невеличку кількість вологи, що там утримується, пересихаючи на порох, посилюючи ефект посухи. А якщо ще й вітер підійметься, а поле не має рослинності (наприклад, навесні до посіву), цей «порох» з родючого ґрунту легко здіймається вітром і перетворюється на пиловий буревій (як було в Україні навесні 2020 року). І ті невеличкі оази з рослинністю, що виживають у такому ландшафті, у період посух теж пересихають, адже їх недостатньо для утримання вологи. Вони легко займаються від будь-якого спалаху і чудово горять через відсутність вологи в ландшафті. Саме це сталося у Київський області у другій половині вересня 2024, а взагалі кияни знають, що це буває регулярно. Та й не тільки кияни – таке явище дуже поширене у нас.
Вода – це життєво необхідний ресурс, вона є основою багатьох економічних процесів, потрібна для пиття, санітарно-гігієнічних потреб та використовується у промисловому виробництві.
А найбільшим споживачем води є сільськогосподарське виробництво, яке глобально відповідає за споживання до 70% води. Проте, доступної для використання води взагалі не так багато в світі, як здається, – навіть маючи 75% планети покритою водою, лише близько 3% світової води є прісною, і більша частина цієї води недоступна для споживання людиною.
Науковці попереджають, що ми на порозі глобальної водної кризи: передбачається, що глобальний попит на прісну воду перевищить наявні доступні ресурси на 40% до 2030 року. І доступність та якість водних ресурсів продовжує погіршуватися – на жаль, через викиди парникових газів, які змінюють глобальний клімат, нестійкі методи землекористування та водокористування людина порушила як глобальний водний обіг, так і локальні водні цикли.
Згідно з опублікованим у жовтні 2024 Європейською Екологічною Агенцією (ЄЕА) звітом про стан вод в ЄС (Europe’s state of water 2024: the need for improved water resilience) забруднення, деградація природних екосистем, наслідки глобальної кліматичної кризи та надмірне використання ресурсів прісної води дуже негативно впливають на стан озер, річок, прибережних морських вод та ґрунтові води Європи. І сільське господарство є в цьому найбільшим негативним чинником через дифузійне забруднення природних вод нутрієнтами (нітрогенвмісними речовинами та органікою) та засобами захисту рослин.
ЄС вже вживає заходів, впроваджуючи заходи з економії води, сприяючи сталим методам ведення сільського господарства та інвестуючи в проекти водної інфраструктури.
Інвестувавши наразі понад 15 мільярдів євро в проекти, в ЄС усвідомлюють, що для відновлення водної сталості необхідні спільні зусилля і стимулювання агровиробників переходити до стійких методів виробництва. Перш за все, йдеться про відновлення водно-болотних угідь та природного стану річок, зволоження осушених торфовищ та перехід до регенеративних методів агровиробництва, які сприяють покращенню якості та зволоженості ґрунтів (про регенеративні методи ми вже багато писали).
Проте, поточні заходи не мають необхідного ефекту, і сьогодні Європа не просувається на шляху досягнення своїх цілей щодо покращення якості природних водних ресурсів. Спільна аграрна політика (САП) ЄС наразі не приділяє достатньої уваги стійкому управлінню агроландшафтами з точки зору накопичення води у ландшафті і відновлення природного обігу води. А для покращення якості водних ресурсів та водної безпеки необхідний саме перехід на більш стійкі методи ландшафтного управління у сільському господарстві, що буде найбільш впливовим чинником, бо саме агроландшафти мають найбільшу частку у ландшафтному різноманітті (пам’ятаєте, більше 50% української території – це ж саме оранка!).
Для відновлення водного обігу та накопичення води у ландшафті необхідно, перш за все, шукати рішення, адаптовані під певну місцевість, враховуючи її особливості та історичні зміни у ландшафті.
Заходи, які працюватимуть у Поліссі, де насамперед необхідно спрямовувати зусилля на відновлення водно-болотних угідь, зворотне зволоження торф’яників та використання покривних культур для збереження зволоженості полів (пиловий буревій 2020 року накрив саме Полісся, перенісши пересушений грунт з полів Житомирщини на простори Чернігівщини), не будуть ефективними, наприклад, у гірських регіонах, де, перш за все,потрібно стримати потоки води для попередження підтоплень і зменшення водної ерозії.
А в посушливих степових регіонах взагалі більш раціонально переходити на регенеративні методи агровиробництва для збільшення посухостійкості та зменшення випаровування вологи з грунту, зменшення використання води для зрошення, якої там і так небагато, а тому її забір з природних джерел раціональніше просто мінімізувати. Тобто, одне рішення для всієї країни не буде працювати для України, як не спрацювало для ЄС.
Саме тому загальноєвропейська САП була реформована у 2021 році – для посилення децентралізації та надання більшої гнучкості для адаптації основних принципів САП під національні та регіональні умови держав-членів ЄС (про національні плани САП ми писали тут – https://www.dossier.org.ua/wp-content/uploads/2024/04/CAP_current_UA.pdf, про її законодавче регулювання – тут https://www.dossier.org.ua/wp-content/uploads/2024/05/CAP_lawclimate_UA.pdf).
Додатково поточне регулювання національних стратегічних планів САП надає можливість розробки окремих регіональних планів для певних регіонів з урахуванням їх специфіки та потреб. І саме такий регіональний підхід має бути адаптований для України, щонайменше для урахування різних кліматичних умов нашої країни.
Окремо треба сказати про Карпатський регіон. У нього своя специфіка відносно інших територій України, і водночас багато спільного з сусідніми з нами карпатськими країнами. Створення окремої регіональної сільськогосподарської політики, гармонізованої для всього регіону, дозволить посилити ефект від заходів з водної безпеки і підвищить конкурентоспроможність місцевих агровиробників в усіх цих країнах, зробить умови ведення сільського господарства більш передбачуваними, а негативні наслідки глобальної водної кризи більш м’якими для всього регіону.
Тож розробка специфічної регіональної САП для Карпатського регіону є нагальною необхідністю.
До того ж, підтримка регіонально пристосованих агроекологічних та регенеративних методів агровиробництва та ландшафтного різноманіття може створити додаткові бонуси не тільки для кращого управління водними ресурсами, але й для більш економічно стійкого агровиробництва, яке потребуватиме менше ресурсів і допоможе збереженню якості ґрунтів, біорізноманіття, природних наземних та водних екосистем.
Ольга Ігнатенко, Інформаційний центр «Зелене досьє».
Джерела:
- https://wmo.int/publication-series/state-of-global-water-resources-2022
- https://commission.europa.eu/news/waterwiseeu-campaign-transform-how-we-think-about-water-europe-2024-07-11_en
- https://www.eea.europa.eu/en/newsroom/news/state-of-water
- https://wmo.int/topics/water
- https://ec.europa.eu/environment/stories/water-cycle
- https://www.euronews.com/green/2024/07/17/water-resilience-cant-be-ignored-21-member-states-warn-eu-executive