(фотозвіт про ознайомчий тур в рамках проєкту «Зелена та інклюзивна аграрна політика – кроки назустріч»)
Лиса гора над Раховом. Полонина Роза вітрів. Звідси видно всі найбільші вершини Карпат. І не видно кордонів між країнами.
На полонині спекотно, але звичайна літня робота не припиняється через цю надзвичайну спеку, – сінокіс, вівці, бджоли, сир. Пан Василь Небела, власник гірської ферми, впевнено проводить нас через усе своє спекотне господарство, по дорозі розповідаючи і про гори, і про звичаї місцевих гуцулів. Екскурсія для туристів зазвичай закінчується в невеличкій охайній сироварні, де можна скуштувати та придбати продукцію цієї високогірної ферми.
Але ми не зовсім туристи і, смакуючи справжній гуцульський банош, розпитуємо про умови праці, про збут гірської продукції, про підтримку, якої потребує сьогодні господар, а також порівнюємо з ситуацією за тими кордонами, яких не видно з полонини. До речі, про банош наші колеги нічого не знають. Отаке – про італійську кукурудзяну кашу поленту знають в усій Європі, а про гуцульський банош – ні.
Внизу, в Рахові, є Музей гуцульської овечої бриндзі, де можна дізнатися все про роботу й побут вівчарів, про історію і традиції, побувати у віртуальній реальності на полонині і навіть зіграти роль у традиційних гуцульських обрядах. І дуже важливо, що тут не тільки занурюють відвідувачів у традиції та звичаї, а й досить упевнено популяризують місцеву продукцію, яка першою в Україні отримала знак географічного зазначення відповідно до стандартів ЄС (дивіться більш докладно в нашій публікації). І пан Василь Небела, і хранителька унікальної музейної експозиції пані Ольга Шкуро є членами Асоціації виробників традиційних карпатських та високогірних сирів, а отже цілком логічно, що музей допомагає просуванню продукції місцевих фермерів.
Іван-чай або кипрій – основа цілої серії карпатських чаїв. Власник чайної фабрики «Мольфар» Євген Гончаренко зараз у війську, він розповідає нам про своє виробництво по телефону. А співробітники фабрики охоче демонструють безупинний процес виробництва, дозволяють трохи допомогти і, звісно, пригощають. Сировину для чаю збирають мешканці кількох навколишніх сіл на вирубках та в лісах поблизу села Ізки Міжгірського району. Чай «Мольфар» має органічну сертифікацію, вже відомий по всій Україні завдяки продажу в поїздах Укрзалізниці, а нещодавно ще й прикрасив бізнесові заходи швейцарського Давосу.
Водоспад Шипіт – одна з найбільш популярних туристичних атракцій Закарпаття. Навколо безліч пропозицій від місцевих мешканців – піднятися в гори різними видами автотранспорту. Наші колеги відверто дивуються – такі подорожі мають бути заборонені, вони шкідливі для гір та їх мешканців. Отже, ще одна тема для спільного обговорення: як захистити унікальні природні об’єкти від неконтрольованого дикого туризму.
Карпатська бджола – це окремий Всесвіт. (Більше про Карпатку – тут). Унікальний центр селекції і репродукції карпатських бджіл у селі Вучкове, лекція-дегустація від пані Людмили Перести в Медовому домі в Мукачеві і професійні дебати з головою Закарпатської спілки пасічників «Срібний край» паном Віктором Паппом. Дехто з учасників нашого туру професійно займається бджільництвом, тож група логічно розподіляється на тих, хто уважно слухає абсолютно все про бджіл та медові продукти, і на тих, хто вже готовий співпрацювати з українськими бджолярами, не очікуючи вступу України до ЄС.
Закарпаття називають Срібною Землею. Одна з версій походження назви – багато джерел, в яких прозора чиста вода, схожа на срібло. Вина Срібної Землі – це не лише багатонаціональні місцеві традиції, а й залучення найкращих сучасних технологій. Асоціація виноградарів, виноробів та дистиляторів «Вина Срібної Землі» швидко розвивається й набуває популярності. Поки що вин місцевого виробництва немає в торгівельних мережах України, а тим більше в сусідніх країнах, але це справа часу. Більше про асоціацію тут.
Наш тур завершується в Нижньому Селищі. Селиська сироварня з дозріваючими сирами та магічним підземеллям, сільський ракаш з місцевою продукцією, смачне морозиво місцевого виробництва в поки що закритому ресторані Гелета.
І відверта розмова з колегами з Польщі, Словаччини й Румунії про побачене протягом цих трьох днів.
- Про те, що українські фермери цілком адекватно бачать розвиток своїх господарств і роблять часом неможливе, тим більше за нинішніх умов воєнного часу та браку туристів.
- Про те, на що варто звернути увагу, розвиваючи туристичний бізнес, – перевантаження найбільш популярних туристичних місць і брак інформації про не менш цікаві локації, – ця проблема сьогодні спільна для багатьох країн.
- Про вплив сучасного фермерства на розвиток територій довкола – збереження біорізноманіття та залучення місцевого населення до участі в спільній діяльності.
- Про необхідність адаптуватися не лише до нинішньої надзвичайної спеки, а й до майбутніх кліматичних змін.
- Зрештою, про ті проблеми, які нашим сусідам досі не вдалося подолати, навіть за допомоги євросоюзівських стандартів та грошей.
Дякуємо за участь у турі та підтримку проєкту румунській асоціації «2Celsius», Асоціації польських виробників органічної продукції «Польська Екологія», Асоціації збереження природи «Machaon International» (Словаччина), а також пані Мартіні Сламовій, викладачці Технічного університету міста Жволен (Словаччина).
Дякуємо за теплий прийом карпатським господарям, а також пану Олександру Ковалю, Турінформ Закарпаття, за консультації та допомогу в організації туру.
І очікуємо всіх на наступних заходах проєкту, де ми зможемо більш детально обговорити наші спільні проблеми й можливості.
Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Зелена та інклюзивна аграрна політика – кроки назустріч» впроваджується МБО ІЦ «Зелене досьє» за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Європейське Відродження України».
Матеріали представляють позицію авторів і не обов’язково відображають позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».
